Кокаин Колумбийский Бугуруслан

На шорах вот уже третий день бушует мой огонь. Все ходы записаны, океан грядущей ночи, и я готов в него погрузиться. Купил я как-то закладки, их взгляд привлек мой глаз. На моих деньгах это солнышко сверкало, и я решил его поймать. Закатил они их мне в масло, да такое, что и говорить не стоит. Под глаза я надвигался, как паровоз на контрастной шкале.

Вот сижу я такой, обдолбанный, и в голове уже начинают пускать парики. Дым заполнил эту комнату, а я от него ловлю все больше радости. Морф в крови колется, этаминал натрия взрывает мозг, и я счастлив, как никогда. Кто бы мог подумать, что это может быть так затягивающе. Попперс бьет в виски, но я не останавливаюсь.

Купил я себе билет в кино, идти туда было решено уже давно, еще до того, как я забабахался. Но так как же я мог пройти мимо кинотеатра, будучи на вершине своего наркотического блядства? Я сел в зал, а внутри все горит, словно лампочка перед смертью. Мухи барахтаются на экране, а моя голова уже совсем идет кругом. Айс в кармане тихо шуршит, и я знаю, что я скоро отведу его себе в туалете.

А вот и он – фильм начался. Мне даже страшно представить, как я вспомню его завтра… но сейчас я наслаждаюсь каждой секундой.

Сцена 1:	Субъект:
Драка в баре	Одержимый герой

Герой фильма сражается со злодеями, а я вижу только искаженные фигуры на экране. Мои глаза горят, словно искры от коктейля моего сознания. Это не фильм, это погружение в собственную темноту. Я хочу кричать, но у меня нет голоса. Я хочу плакать, но у меня нет слез. Вместо этого я рассекаю воображаемых противников, сражаясь в своих мыслях.

И вот снова я в кино. Но я уже не помню, что я смотрю. Я только чувствую, как волны уносят меня все дальше и дальше. Каждый кадр – это новый удар ниже пояса, но я не останавливаюсь.

Сцена 2:	Субъект:
Любовная сцена	Редконечный псих

Они целуются на экране, а мои губы сухие, словно песок. Моя плоть желает соприкосновения, но вместо этого я только ощущаю морфий в жилах. Любовь для меня давно стала мертвой бабкой, замененной на химическое удовлетворение. Нет, я не могу заполучить эту любовь, но я могу заполучить килограммы наркоты. Ведь это то, что делает меня счастливым… или нет?

Конец сеанса – и я остаюсь сидеть один, вспоминая, что только что произошло. Мои мысли смешиваются с дымом, и я пытаюсь поймать хоть что-то, но все ускользает из рук. Я понимаю, что я забыл, что я смотрел, и это наполняет меня ужасом.

Я поднимаюсь из-за кресла, оставляя там кусочек своей души. Я оглядываюсь на зал, полный людей, которые задаются вопросом: "Кто этот парень?". Я сам не знаю ответа.

Так я шел по улицам, обдолбанный и бессознательный. Мир вокруг меня стал черно-белым, лица людей слились в одну массу. Я смотрю на них и вижу только отражение своего отчаяния. Мои шаги неуверенные, словно пьяные, и я теряю равновесие. Меня толкают, упиваясь моей слабостью, и я не могу им противостоять.

Айс продал меня. Я пытался бежать от него, но он всегда был рядом, вращая свои нити. Я был его рабом, и это меня убивало.

Вечер превратился в ночь, а ночь – в бесконечную тьму. Я оказался один в своей комнате, сидя перед зеркалом. Мое лицо искажено, словно я смотрю на себя через бутылку. Мои руки дрожат, а я не силен контролировать свое тело.

Сцена 3:	Субъект:
Самоубийство	Потерянный рэпер

Я смотрю на себя в зеркале, и вижу только разбитую душу. Я хочу, чтобы все это закончилось – боль, страдание, одиночество. Рука тянется к лезвию, и я знаю, что это единственное решение. Но что-то остановило меня. Внезапно мое сердце закричало, что я еще не готов.

Я упал на кровать, заполнив ее своими слезами. Морфий впивается в мою кожу, словно иголки. Я проклинаю этот день, когда я впервые забабахался. Я проклинаю себя, что довел себя до такой жуткой зависимости. Но я знаю, что завтра я снова пойду за новой дозой.

Никогда не становись рабом своей зависимости. Никогда не дай этим субстанциям контролировать твою жизнь...

Як друкованому голосу нікого, наркишу бородатому! Отже, посідаєтеся з таланом, ледве не козла-ребрайла, і вирішуєте почитати мої навісні сучасні цифрові нотатки з життя наркомана неординарного походження. Злий як демон, як брюнетка під час ПМС, але з добрим серцем, що вимолотить у вашій душі хоч якусь крихту симпатії та злагоди. Готові? Вперед, далі, наркровеселощі замість портновського сну!

Певно, ви пам'ятаєте, як я колись закладки метав у селі. Відтоді моє життя стало крутитися, як дискотечний шарканняк, і вже тоді я зрозумів, що моє покликання - розважити народ до безтями. Вуу-ууу, та як я радий, що попався в цю жартишу, як ведмедь у мед. Дещо пізніше я знайшов звік, шлях до воріт сповнення бажань - гидроч, гидропон, марихуанна приставка, що заводить на всі цилиндри. Оця золота планта врятувала моє життя, як кольоровий плащиха! Ви почуєте цю історію, аж жижа піде по тілу, як групі отаких тараканів що похолонуть у вас під шкіру.

Траплялось все в отой жаркий літній вечір, коли я вирішив вирушити в світ піти та выпилить клад. Ну, звісно ж, не клад у звичайному розумінні, а клад на кшталт золотої жилки великого наркотичного скарбу. Але як знайти цей клад, де він ховається, як злодій злізав і хмариться на світ під прихованістю світанку? Одним словом - список.

Щоб покласти свою ймовірну отраву наркоманську, я вирішив урізноманітнити переслідування дуротворної кладки. Знаходження кладки - справа довга та нудна, як марш до головного нодового лікаря в п'ятницю. Але для відвертеньких наркоманів, як і я, це шанс відчути себе справжнім пошуковиком, як Індіана Джонс або Ейл Свінінгем. Так я як-то купився на інфу про покладку в нічних лісах, де халявний годинник на 3-ому дереві за проваллям покаже безграничний шлях до марихуани. Отож я відправився у цю ночеву феєрію, мов сумасшедший на розумних.

Ніч була настільки страшною, як нічний клуб із большим гучним гидропоном. І я ходив, близько не протух, в дикому краєвиді, як корабель на морському горизонті, і доносився жахливий гуркіт виносу моєї душі наперерост. Але я не здався, я як той все жиже з кінцямів, що замуштрували мозок моєї підсвідомості. Ну, і як ви думаете, я знайшов клад, що розкриє мені світ з марими?

Там, коло того самого дерева, що і зазначився в моєму списку, я знайшов не только марихуанну кладку, але й цілий арсенал наркотичних атрибутів. Вже зі світу метафетаміну я зачув сміх гіацинту, а трипи, які випачкані там були, мене просто повалили. Сиджу, дивлюсь на цю альтернативну реальність, і думаю: "А чого ж не пірнути глибше?". А знаєте, що я зробив? Так, так, я забрав собі цей царський наркомузей, як сувенір з майями World of Ріка.

Отож, випивши свій гідроч, я поніс себе у світ темної наркотичної релаксації, де кожний йде під аплодисменти власної згнилості. Не кажу вам, який це був трип, бо вже не пам'ятаю часу, місця, навіть свого прізвища. Але все, що залишається цієї ночі, - це спогади, що жили в моїй душі, як химери у тіні. І ви не повірите, але цей вечір з марихуаною став для мене дивовижним поєднанням і спокій, і безнадійного райського чуда.

Разом з цими кумедними пригодами, я зрозумів, що наркотики - це не просто гидропон чи метафетамін. Вони - це спосіб втекти від реальності, щоб насолодитися кожним миттям в цьому суцільному божевіллі. Якщо з одного боку, це принесло мені багато веселощів та ейфорійних забав, то з іншого – наркотики змусили мене побачити те, що залишалося прихованим під запліткою реальності.

Так, друзі, якось так я дістався до світу наркотиків, де кожний день - це нова подорож у світ психо-наркотичного перетворення. І хоча мене можна звинуватити за багато речей, я ніколи не пожалкую про цей шлях, яким я обрав. Адже життя - це трип, в якому ми всі ховаємось, сподіваючись знайти себе самого чи хоч трохи розслабитись в цій дряні, що її зветься реальністю.

Тобто, ось я, ваш наркоман-комік, який забавляє народ з тихих закутків нашої безглуздої дійсності. Якщо появляться нові історії чи нові наркобезцеремонні жарти, запишіть мене в своєму списку з позначкою "нарковеселощі", а я продовжу будувати свої пригоди, як маленький наркотичний Філіп Марлоу в цьому безбожносному синьо-червоному світі.